Роздивляючись повагом часу квантовані шмати,
Мов ті кадри з довічно німого, глухого, сліпого кіно,
Починаючи зайві думки із полиць прибирати,
Що бентежили мене насправді занадто давно,

Я помітив раптово ту силу, що рухає нами,
Що підтримує нас, коли йти вже немає снаги,
Що у надрах свідомості може ховатись роками,
Але вчасно з'являється промінь, що б'є навкруги.

Народилися ми у сорочці відразу з Гаваїв
Чи у темному, майже чернечому моновбранні —
Прийде час і та сила про себе ще нам нагадає,
Ще покотиться світ у наш бік на догоду тобі та мені.

Ти є опір та струм, ти від Тесли та від Фарадея,
Та мені все одно, до якої полярності кинути свої дроти:
Чи ти той, чиє тіло розписане разом з душею,
Чи ти та, кому прощення в надрах свідомості вже не знайти.

// 12.10.2021